Вплив протизапальної терапії на виразність депресивних симптомів у пацієнтів із спондилоартритом

Результати дослідження вказують на те, що лікарська терапія активного спондилоартриту забезпечує статистично значуще зниження виразності депресивних симптомів та можливої/ймовірної наявності депресії. Мета дослідження, проведеного Casper Webers і співавт., полягала в оцінці того, як лікарська терапія спондилоартриту впливає на виразність депресивної симптоматики, і визначення того, чи відрізняється цей вплив залежно від фармакологічної групи препаратів, що застосовуються.

Для цього були використані дані спостережень, отримані у дослідженні з валідації індексу здоров'я Міжнародного товариства з вивчення спондилоартриту (ASAS). Обстеження пацієнтів проводили до та після початку лікування із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, тсХМАРП та іФНП. Для оцінки виразності депресивних симптомів використовували підшкалу депресії Шпитальної шкали тривоги та депресії (HADS-D, від 0 (найменша виразність) до 21 бала (найбільша виразність)). Коваріатами були характеристики захворювання та демографічні показники, такі як активність захворювання (з урахуванням індексу ASDAS/BASDAI).

Зміну оцінки за шкалою HADS-D щодо вихідного рівня з урахуванням варіанта лікування (НПЗП/тсХМАРП/іФНП) вивчали з використанням методу багатофакторного регресійного аналізу та дисперсійного аналізу (ANOVA). До аналізу було включено 304 учасники; 102, 45 та 157 учасників розпочали прийом НПЗП, тсХМАРП або іФНП, при цьому у 260 та 44 пацієнтів (85 % та 15 %) був присутній аксіальний або периферичний спондилоартрит відповідно. Середня (стандартне відхилення) оцінка за шкалою HADS-D на початковому рівні склала 6,9 (4,2) бала. На початковому рівні можлива наявність депресії була виявлена у 126 (42%) учасників (оцінка за шкалою HADS-D ≥8 балів), а ймовірна наявність депресії – у 66 (22%) учасників (оцінка за шкалою HADS-D ≥11 балів) .

У період спостереження учасників із усіх терапевтичних підгруп було відзначено статистично значуще зниження виразності депресивної симптоматики.

У багатофакторному регресійному аналізі без урахування маркерів активності захворювання зниження виразності депресивних симптомів (B = -1,27) та ризику потенційної присутності депресії в період спостереження (ВШ = 0,47) було більш вираженим на тлі застосування іФНП порівняно із застосуванням НПЗП. При додатковому коригуванні по активності захворювання (з урахуванням індексу ASDAS/BASDAI) сила кореляції зменшилася, чого, проте, не спостерігалося при коригуванні за рівнем С-реактивного білку (СРБ).

Що стосується зміни оцінки за шкалою HADS-D, відмінностей між підгрупами, що отримували тсХМАРП і НПЗП, виявлено не було. При аналізі в підгрупах, виділених з урахуванням форми захворювання, у пацієнтів з аксіальним спондилоартритом результати порівняння препаратів із різних фармакологічних груп були порівнянними з результатами в основному аналізі, при цьому у пацієнтів з периферичним спондилоартритом вони були менш виразними. При цьому лікування спондилоартриту загалом забезпечило зниження виразності депресивної симптоматики. Величина ефекту при застосуванні іФНП була більшою, ніж при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів, особливо при аксіальному спондилоартриті, що в першу чергу пояснюється більш виразним впливом на активність захворювання. Доказів того, що при спондилоартриті запалення, пов'язане із збільшенням синтезу СРБ, призводить до появи симптомів депресії, відсутні.