Ефективність застосування бенралізумабу в лікуванні хронічного риносинуситу з поліпами носа та еозинофільної бронхіальної астми

Результати недавнього дослідження вказують на те, що застосування бенралізумабу може забезпечувати сприятливі результати як при тяжкому хронічному риносинуситі з поліпами носа (ХРПН), так і при тяжкій еозинофільній бронхіальній астмі (ТЕБА) з точки зору впливу на запалення та покращення стану пацієнтів.

Carlo Cavaliere та співавт. визначили роль моноклонального антитіла до альфа-рецепторів інтерлейкіну-5, бенралізумабу, у лікуванні супутньої ТЕБА та ХРПН. Крім того, вони вивчили вплив бенралізумабу на цитологічні, гематологічні та клінічні показники та показники запалення.

Було проведено ретроспективний аналіз даних 11 добровольців, які отримували бенралізумаб як додаткове лікування. В рамках цього пілотного дослідження в умовах клінічної практики оцінку симптомів виконували з використанням тесту з контролю над астмою (Asthma Control Test, ACT), візуальної аналогової шкали (ВАШ) та тесту для оцінки наслідків хвороб носа та приносових пазух (SNOT-22). Аналіз розміру поліпів носа проводили з використанням шкали для оцінки назальних поліпів (Nasal Polyp Score, NPS) та шкали Ланда-Маккея (Lund-Mackay Score, LMS). Через 6 та 12 місяців для визначення виразності запалення слизової оболонки проводили оцінку експресії еозинофільного катіонного білка (ECP), фактора росту ендотелію судин (VEGF), гамма-інтерферону (ІФН-γ) та інтерлейкіну-17 в рамках аналізу матеріалу, отриманого методом зіскобу з порожнини носа.

Через 12 місяців після початку лікування загальна оцінка за шкалою LMS знизилася з 17 (8-21) до 21 (15-24) балів. Через 12 місяців після початку застосування бенралізумабу загальна оцінка виразності назальних симптомів за ВАШ знизилася з 30 (17–44) до 9 (5–37) балів, а оцінка у тесті SNOT-22 – з 45 (23–97) до 14 (5) –53) балів, оцінка в тесті ACT збільшилася з 10 (5–15) до 24 (20–25) балів. Крім того, оцінка за шкалою NPS знизилася з 5 (3-6) до 3 (2-4) балів через 6 місяців після початку лікування та до 2 (2-3) балів через один рік після початку лікування.

В аналізі матеріалу зіскобу зі слизової оболонки порожнини носа були виявлені відмінності за показником інтенсивності експресії ІФН-γ та VEGF у пацієнтів з інфекцією порівняно з 10 здоровими добровольцями. Застосування бенралізумабу призвело до нормалізації значень цих біомаркерів на тлі виснаження еозинофілів. Крім того, результати дослідження вказували на те, що VEGF та ІФН-γ можуть бути біомаркерами відповіді на лікування. Таким чином, застосування бенралізумабу супроводжувалося статистично значущим сприятливим впливом на якість життя пацієнтів, контроль захворювання та виразність симптомів, а також забезпечило зменшення розмірів поліпів та запалення приносових пазух.