Ефективність застосування бенралізумабу в лікуванні еозинофільної астми

Новини медицини 2 хв 579

Розмір шрифту

Дата публікації: 24/06/2024

Що нового?

При тяжкій еозинофільній астмі застосування бенралізумабу є ефективним варіантом терапії першої лінії, яка забезпечує статистично значуще зниження частоти загострень та покращення функції легень, що свідчить про виражену терапевтичну дію препарату у пацієнтів із зазначеним захворюванням.

Результати недавнього апостеріорного аналізу даних дослідження ANANKE, опубліковані в журналі Journal of Asthma and Allergy, вказують, що застосування бенралізумабу дозволяє досягти стійкого і вираженого поліпшення стану не тільки у італійських пацієнтів з тяжкою еозинофільною астмою (ТЕА), які раніше не отримували біологічні препарати, але й у пацієнтів, які раніше отримували такі препарати.

Ефективність застосування бенралізумабу була підтверджена за результатами оцінки результатів лікування пацієнтів, які раніше отримували та не отримували біологічні препарати, протягом 96 тижнів. Пацієнтів з ТЕА, які раніше отримували біологічні препарати, розділили на підгрупи з урахуванням того, який препарат вони раніше отримували (омалізумаб або меполізумаб).

Оцінку пройшли загалом 124 (76,5 %) пацієнта, які раніше не отримували лікування, та 38 (23,5 %) пацієнтів, які раніше отримували біологічні препарати, з яких 13 пацієнтів (34,2 %) були включені до підгрупи попереднього застосування меполізумабу, 21 пацієнт (55,3%) – у підгрупу попереднього застосування омалізумабу та 4 пацієнти (10,5%) – у підгрупу попереднього застосування обох зазначених препаратів. Найбільш висока річна частота загострень була відзначена в підгрупі пацієнтів, які раніше отримували омалізумаб. Найбільша тривалість ТЕА, найбільша поширеність хронічного поліпозного риносинуситу та найбільш висока добова доза пероральних глюкокортикостероїдів (ГКС) були виявлені у підгрупі пацієнтів, які раніше отримували меполізумаб.

У всіх групах дослідження застосування бенралізумабу забезпечувало зниження виразності симптомів на 87% при будь-якій тяжкості захворювання та на 94% при його тяжкій формі через 96 тижнів. Крім того, було відзначено збереження функції легень, а найбільш виражені поліпшення спостерігалися у підгрупі пацієнтів, які раніше отримували меполізумаб. У всіх пацієнтів (100%) цієї підгрупи було зареєстровано зниження добової дози пероральних кортикостероїдів. Крім цього, у групі пацієнтів, які раніше не отримували біологічні препарати, було встановлено покращення оцінок у тесті з контролю над астмою (ACT), яке у групі пацієнтів, які раніше отримували такі препарати, було більш варіабельним. Було виявлено статистично значущу відмінність за цим показником між підгрупами пацієнтів, які раніше отримували омалізумаб або меполізумаб.