Додавання метронідазолу до високодозної двокомпонентної схеми ерадикації H. pylori як резервна терапія

Результати ретроспективного аналізу даних двох клінічних досліджень вказують, що підшкірне введення метилналтрексону добре переносилося, було безпечним та забезпечувало ефективну проносну дію без застосування препаратів резервної терапії у осіб з активними онкологічними захворюваннями або без таких та з опіоїд-індукованим запором. Eric D. Shah та співавт. провели аналіз для оцінки безпеки та ефективності застосування метилналтрексону для лікування опіоїд-індукованого запору у осіб з активними онкологічними захворюваннями або без них.

Для цього було вивчено дані двох плацебо-контрольованих рандомізованих подвійних сліпих досліджень III/IV фази. Протягом 2 тижнів учасники дослідження через день отримували підшкірні ін'єкції метилналтрексону (дослідження 302: 0,15 мг/кг; дослідження 4000: 8 мг або 12 мг залежно від маси тіла) або плацебо. Було виконано стратифікацію учасників за наявністю онкологічного захворювання. Основною кінцевою точкою була частка учасників, які мали забезпечену проносну дію без застосування препаратів резервної терапії. Додатковими встановленими кінцевими точками були переносимість/безпека, оцінка інтенсивності болю та час до досягнення проносної дії без застосування препаратів резервної терапії. Результати кожного дослідження оцінювали окремо.

У популяцію для аналізу безпеки (учасники, які отримали як мінімум одну дозу досліджуваного препарату) було включено 364 пацієнти (дослідження 302: n = 134; дослідження 4000: n = 230). У дослідженні 302 було 78 пацієнтів з активними онкологічними захворюваннями (метилналтрексон: n = 37; плацебо: n = 41) та 56 пацієнтів без них (метилналтрексон: n = 26; плацебо: n = 30); у дослідженні 4000 було 152 пацієнти з активними онкологічними захворюваннями (метилналтрексон: n = 79; плацебо: n = 73) та 78 пацієнтів без таких захворювань (метилналтрексон: n = 37; плацебо: n = 41).

У дослідженні 302 було 78 пацієнтів з активними онкологічними захворюваннями (метилналтрексон: n = 37; плацебо: n = 41) та 56 пацієнтів без них (метилналтрексон: n = 26; плацебо: n = 30). У дослідженні 4000 було 152 пацієнти з активними онкологічними захворюваннями (метилналтрексон: n = 79; плацебо: n = 73) та 78 пацієнтів без таких захворювань (метилналтрексон: n = 37; плацебо: n = 41). При застосуванні у фіксованій дозі з поправкою на масу тіла (за наявності онкологічних захворювань: 59,5% порівняно з 6,8%; за відсутності онкологічних захворювань: 70,3% порівняно з 14,6%) метилналтрексон забезпечував досягнення проносної дії протягом 4 годин після введення як мінімум двох з чотирьох перших доз препарату статистично значно частіше в порівнянні з плацебо.

Середній час досягнення проносної дії без застосування препаратів резервної терапії після першої фіксованої дози метилналтрексону як у учасників з онкологічними захворюваннями, так і у учасників без таких захворювань становив менше однієї години. При застосуванні метилналтрексону в дозі, підібраній з урахуванням маси тіла, перше досягнення проносної дії без застосування препаратів резервної терапії забезпечувалося протягом менше ніж 4 і менше 7 годин після введення препарату у осіб з активними онкологічними захворюваннями і без таких відповідно. Оцінки інтенсивності болю у групах дослідження статистично значуще не відрізнялися. У всіх пацієнтів метилналтрексон добре переносився за будь-яких доз. Крім того, застосування цього препарату для усунення опіоїд-індукованого запору було достатньо безпечним як у пацієнтів із запущеними онкологічними захворюваннями, так і у пацієнтів без таких захворювань.