Змінити пароль!
Скинути пароль!
Епізодичний запор можна визначити як нерегулярну або тимчасову зміну ритму спорожнення кишечника, що супроводжується симптомами.
У рамках недавнього дослідження з урахуванням консенсусних рекомендацій експертів було запропоновано нове визначення епізодичного запору. Мета цього дослідження полягала в описі процесу розробки та впровадження нового визначення епізодичного запору на основі консенсусної думки експертів та з урахуванням багатофакторного характеру цього порушення, включаючи можливу відповідь на лікування, тривалість симптомів, сприйняття порушення пацієнтом та зміну ритму спорожнення кишечника, у тому числі частоти випорожнень. та труднощів з дефекацією.
Провідні гастроентерологи з п'яти країн у форматі онлайн-дискусії з використанням технології цифрового форуму провели обговорення проблеми епізодичного запору та запропонували практичне та легко зрозуміле визначення: «епізодичний запор характеризується нерегулярною або тимчасовою зміною ритму спорожнення кишечника, що супроводжується симптомами». При цьому порушенні спостерігається дискомфортне для пацієнта зниження частоти дефекації та (або) утруднення дефекації, проте симптоми, що викликають побоювання, відсутні. Симптоми з боку кишечника можуть тривати від кількох днів до кількох тижнів, причому для усунення епізоду може знадобитися зміна характеру харчування, способу життя та застосування об'ємних або інших проносних засобів.
Оскільки у своїй більшості особи, які страждають на епізодичні закрепи, не звертаються до лікаря, всім рекомендаціям та керівництвам слід надати якомога ширшому розголосу та забезпечити доступ до них через загальнодоступні канали та аптеки. У них повинна міститися достовірна інформація та важлива порада про необхідність звернутися до лікаря при появі симптомів, що викликають побоювання, або обтяженні запорів.
Група пацієнтів із епізодичним запором неоднорідна. Тому висока ймовірність значних відмінностей між пацієнтами з погляду виразності відповіді на лікування, тяжкості симптомів та причин розвитку порушення. У зв'язку з суб'єктивним сприйняттям виразності запору кожним пацієнтом визначення його ступеня тяжкості може бути складним завданням. Тому найкращим рішенням може бути оцінка впливу запору на стан пацієнта, а також варіантів лікування та процедур, які пацієнт проходив раніше. В основі найбільш практичної стратегії лікування повинні бути терапевтичні заходи, які з найбільшою ймовірністю призведуть до полегшення важливих симптомів, при цьому необхідно взяти до уваги переваги пацієнта (тобто вдатися до орієнтованого на пацієнта підходу).
Всі наступні варіанти лікування повинні включати рекомендації щодо зміни способу життя (характеру харчування та фізичної активності), оскільки, хоча це не дає миттєвого ефекту, саме спосіб життя відіграє важливу роль у розвитку епізодичних запорів. При розробці рекомендацій слід враховувати, що лікування епізодичного запору має бути комплексним, з одночасним проведенням усіх необхідних процедур, оскільки підхід із поетапним призначенням втручань менш ефективний і може призвести до низької прихильності пацієнта до лікування. При прийнятті терапевтичних рішень слід враховувати те, чого необхідно уникати, наприклад, вживання великої кількості нерозчинної клітковини в осіб зі здуттям живота.
Клітковину вже давно використовують для вирішення проблем із травленням, включаючи запори. Хоча збільшення кількості харчових волокон у раціоні може допомогти особам з епізодичним запором, це потребує певного часу, а деякі пацієнти хочуть швидшого вирішення проблеми. Епізодичний запор зазвичай не лікують рецептурними препаратами через спорадичний характер виникнення симптомів. Пацієнти з хронічним ідіопатичним запором (ХІЗ) з більшою ймовірністю потребуватимуть постійного лікування безрецептурними або рецептурними препаратами. Таким чином, вважається, що рецептурні препарати не мають ніякого місця в усуненні епізодичного запору.
У лікуванні хронічного запору в першу чергу найчастіше вдаються до призначення прокінетиків та (або) кишкових секретагогів (препаратів, що сприяють кишковій секреції), препаратів, що стимулюють перистальтику кишечника, та (або) осмотичних проносних засобів, а також добавок із харчовими волокнами. При запорах, викликаних застосуванням опіоїдів, препаратами вибору є антагоністи опіоїдних μ-рецепторів периферичної дії.
У систематичному огляді даних про ефективність та безпеку застосування безрецептурних препаратів у лікуванні хронічного запору були отримані сильні докази на користь застосування стимулюючої перистальтику кишечника сенни та осмотичного проносного препарату поліетиленгліколю; докази помірної сили про застосування йогурту з галактоолігосахаридами/чорносливом/лняною олією, проносних засобів на основі фруктів (інжиру, чорносливу, манго, ківі), препаратів, які стимулюють перистальтику (натрію пікосульфату, бісакодила), солей магнію, препарату СупраФайбер та подорожника; та недостатні докази на користь застосування фруктоолігосахаридів, інуліну та полідекстрози.
При першому складанні рекомендацій щодо лікування епізодичного запору в основу повинен лягти клінічний досвід, а також дані досліджень епізодичних запорів, якщо такі є. Іншим підходом може бути розробка та реалізація кампанії щодо підвищення обізнаності про епізодичний запор, з описом переваг та недоліків доступних варіантів лікування.
У рамках такої програми працівників аптек можна мотивувати до спілкування з клієнтами з метою отримання більш докладних відомостей про їх симптоми та вивчення пов'язаних з лікуванням переваг, а також поширеності та впливу епізодичного запору на загальний стан. Було виявлено аспекти, у яких наявні дані є недостатніми. Ці аспекти можуть стати темами майбутніх досліджень, спрямованих на глибше розуміння природи епізодичного запору та розробку заснованих на доказах рекомендацій щодо лікування.
The American Journal of Gastroenterology
Recognizing and Defining Occasional Constipation: Expert Consensus Recommendations
Satish S.C. Rao і співавт.
Коментарі (0)