Ефективність застосування різних лікарських препаратів у короткостроковій та довгостроковій терапії безсоння

При проведенні систематичного огляду та мережевого мета-аналізу були отримані достовірні докази, які можуть використовуватися для прийняття обґрунтованих рішень про лікарську терапію пацієнтів, які страждають на безсоння, з включенням у цей процес самих пацієнтів, доглядальників, практикуючих лікарів та розробників терапевтичних стратегій. Мета дослідження полягала у визначенні відносної ефективності застосування різних препаратів у рамках короткострокового та довгострокового лікування безсоння у дорослих.

Комплексний пошук опублікованих та неопублікованих результатів рандомізованих контрольованих досліджень проводили у таких базах даних, як Міжнародна платформа реєстрації клінічних досліджень ВООЗ, Кокрейнівський центральний реєстр контрольованих досліджень, Embase, MEDLINE, PubMed, PsycINFO та ClinicalTrials.gov, а також на веб-сайті. Були розглянуті результати досліджень, в яких проводили оцінку ефективності застосування різних препаратів у вигляді монотерапії у дорослих (віком 18 років і старше), які страждають на безсоння, порівняно з плацебо. Ступінь достовірності доказів визначали з використанням моделі достовірності у межах мережевого мета-аналізу (CINeMA).

Основними кінцевими точками були безпека (тобто кількість пацієнтів, у яких виникло щонайменше одне небажане явище), ефективність (тобто оцінка якості сну з використанням опитувальника, що самостійно заповнюється пацієнтом) та частота припинення лікування з будь-якої причини, зокрема через розвиток побічних ефектів. Розрахунок відношення шансів (ВШ) та сумарної стандартизованої різниці середніх (СРС) виконували в рамках попарного та мережевого мета-аналізу з випадковими ефектами.

Було розглянуто 170 досліджень (36 препаратів, 47950 учасників). Критеріям включення до мережевого мета-аналізу відповідали 154 подвійних сліпих рандомізованих контрольованих дослідження (30 препаратів, 44 089 учасників). При короткостроковій терапії такі препарати, як зопіклон, бензодіазепіни, селторексант, доксиламін, лемборексант, есзопіклон та золпідем перевищували плацебо за ефективністю (діапазон СРС: 0,36–0,83). Мелатонін, рамелтеон та залеплон були менш ефективними порівняно з бензодіазепінами, есзопіклоном, золпідемом та зопіклоном (СРС: 0,27–0,71).

У порівнянні з рамелтеоном, при застосуванні есзопіклону та бензодіазепінів середньої та тривалої дії випадків відміни лікування з будь-якої причини було менше. Порівняно з плацебо, при застосуванні зопіклону та золпідему випадків відміни лікування через розвиток небажаних явищ було більше (ВШ при застосуванні зопіклону: 2,00; ВШ при застосуванні золпідему: 1,79). Крім того, при застосуванні зопіклону кількість випадків відміни лікування була більшою порівняно із застосуванням есзопіклону (ВШ: 1,82), даридорексанту (ВШ: 3,45) та суворексанту (ВШ: 3,13). За показником кількості учасників на момент завершення досліджень, у яких виникли побічні ефекти, значення при застосуванні зопіклону, есзопіклону, золпідему та бензодіазепінів були вищими порівняно із застосуванням плацебо, доксепіну, селторексанту та залеплону (діапазон ВШ: 1,27—2,78) .

При довгостроковому лікуванні порівняно з плацебо ефективнішими були лемборексант та есзопіклон (СРС при застосуванні лемборексанту: 0,41; СРС при застосуванні есзопіклону: 0,63). Застосування есзопіклону також було більш ефективним порівняно з рамелтеоном (СРС: 0,63) та золпідемом (СРС: 0,60). При застосуванні есзопіклону та золпідему частота відміни лікування з будь-якої причини була нижчою порівняно з рамелтеоном (ВШ при застосуванні есзопіклону: 0,43; ВШ при застосуванні золпідему: 0,43), хоча на тлі терапії золпідемом ймовірність розвитку побічних ефектів у порівнянні з плацебо була вищою (ВШ: 2,00). Профіль безпеки есзопiклону та лемборексанту в цілому був сприятливим. Однак при застосуванні есзопіклону можуть розвиватись серйозні небажані явища.

Дані щодо безпеки застосування лемборексанту були різнорідними. Хоча застосування доксепіну, селторексанту та залеплону добре переносилося, даних для того, щоб зробити обґрунтовані висновки про їх ефективність та інші значущі результати їх застосування, було недостатньо. У короткостроковому лікуванні безсоння багато схвалених лікарських препаратів, таких як тразодон, суворексант, бензодіазепіни та даридорексант, можуть бути ефективними. Однак вони можуть погано переноситися або відсутні дані про їх ефекти в довгостроковому періоді. При лікуванні препаратами, які не схвалені до застосування за відповідним показанням, такими як рамелтеон та мелатонін, значних переваг не було. Отримані результати можуть допомогти у виборі лікування, що базується на доказовій медицині.