Позитивні результати застосування елафібранору при первинному біліарному холангіті

У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні III фази, проведеному в декількох країнах, застосування елафібранору було пов'язане зі статистично значуще більш виразним поліпшенням відповідних біохімічних маркерів холестазу порівняно з плацебо. Дослідження включало рандомізацію 161 пацієнта для вивчення терапевтичного потенціалу елафібранору, препарату для внутрішнього прийому, який є подвійним агоністом рецепторів α і δ, активованих пероксисомними проліфераторами (PPAR), при лікуванні первинного біліарного холангіту.

Пацієнтів з діагностованим холангітом та незадовільною відповіддю на терапію урсодезоксихолевою кислотою або неприйнятними небажаними явищами, що розвинулися на фоні її прийому, рандомізували у співвідношенні 2 : 1. на одержання елафібранору у добовій дозі 80 мг або плацебо. Основною кінцевою точкою було досягнення відповіді у вигляді покращення біохімічних показників до 52-го тижня. Відповідь на лікування визначали як рівень лужної фосфатази, що перевищує верхню межу нормального діапазону <1,67 рази, зі зниженням не менше ніж на 15% від вихідного рівня, поряд з нормальним рівнем загального білірубіну.

Основні додаткові кінцеві точки включали: (1) нормалізацію рівня лужної фосфатази до 52-го тижня та (2) зміну оцінки інтенсивності свербежу від вихідного рівня до 52-го та 24-го тижнів, отриманої за допомогою числової рейтингової шкали (WI-NRS, де 0 - відсутність свербежу, 10 - найсильніший свербіж, який можна уявити). У 51% пацієнтів (55 із 108), які отримували елафібранор, і у 4% пацієнтів (2/53), які отримували плацебо, було досягнуто основної кінцевої точки (біохімічна відповідь). Це ілюструє різницю у 47 процентних пунктів (95% довірчий інтервал (ДІ) від 32 до 57).

На 52-му тижні рівень лужної фосфатази нормалізувався у 15% пацієнтів у групі елафібранору та у жодного пацієнта у групі плацебо. Це відповідало різниці у 15 процентних пунктів (95 % ДІ, від 6 до 23). Середня зміна, розрахована методом найменших квадратів, від вихідного рівня до 52 тижня оцінок за шкалою WI-NRS свідчить про відсутність істотних відмінностей між групами (–1,93 порівняно з –1,15; різниця –0,78; 95 % ДІ від –1,99 до 0,42) щодо пацієнтів із свербінням середнього та тяжкого ступеня (22 у групі плацебо, 44 у групі елафібранора).

Небажані явища, що виникали частіше при прийомі елафібранору, ніж при прийомі плацебо, включали блювання, діарею, нудоту та біль у животі. Підсумовуючи, слід зазначити, що прийом елафібранора призвів до значно більшого поліпшення відповідних біохімічних показників холестазу порівняно з плацебо.