Гіперчутливість стравоходу та виразність симптомів рефлюксу у пацієнтів з диспепсією, які отримують STW5

Результати нещодавнього одноцентрового рандомізованого плацебо-контрольованого клінічного дослідження вказують, що у пацієнтів з диспепсією застосування препарату STW5 призводить до зниження симптомів рефлюксу та гіперчутливості стравоходу. До дослідження було включено 18 пацієнтів (7 чоловіків, середній вік: 54 роки, діапазон: 19–76 років). Метою дослідження було вивчити вплив застосування препарату, що містить екстракти кмину, перцевої м'яти, розторопші плямистої, меліси, солодки, дягелю, ромашки, іберійки, чистотілу,на чутливість та моторику стравоходу та встановити його ефективність щодо зниження частоти появи симптомів рефлюксу та їх сприйняття пацієнтами.

У включених у це перехресне дослідження пацієнтів в анамнезі була диспепсія (згідно з Римськими критеріями IV перегляду), а також були симптоми печії. З використанням подвійного сліпого методу пацієнтів рандомізували у групи дослідження у співвідношенні 1:1. У першій групі пацієнти отримували терапію препаратом STW5 (по 20 крапель тричі на добу) протягом 4 тижнів, а потім плацебо також протягом 4 тижнів. Пацієнти у другій групі спочатку отримували плацебо протягом 4 тижнів, а потім пройшли 4-тижневий курс лікування STW5.

Наприкінці 4-тижневого курсу лікування пацієнтам провели дослідження методом кислотної перфузії стравоходу з метою оцінки чутливості до кислоти. Крім того, перед від'їздом із клініки пацієнтам видали портативний пристрій для pH-імпедансометрії. Протягом наступної доби пристрій реєстрував час впливу кислоти та епізоди гастроезофагеального рефлюксу. Оцінку клінічних ознак диспепсії та рефлюксу проводили з використанням короткого опитувальника індексу диспепсії лікарні Непін (SF-NDI) та опитувальника для оцінки рефлюксної хвороби (RDQ).

Основною кінцевою точкою дослідження була загальна оцінка за опитувальником RDQ. Додатковими кінцевими точками були показники моторики та чутливості стравоходу, оцінки по підрозділах опитувальника RDQ, зафіксований під час добової pH-імпедансометрії час впливу кислоти, кількість епізодів рефлюксу, а також оцінки, пов'язані з симптомами диспепсії. Статистично значуща різниця по первинній кінцевій точці при застосуванні препарату STW5 та плацебо була відсутня — загальна оцінка за опитувальником RDQ була 2,33 бала (діапазон: 0,25–4,33) та 2,67 бала (діапазон: 1,17–4,00) відповідно (p = 0,347). Проте, оцінки за підрозділами опитувальника «гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)» та «регургітація» після застосування препарату STW5 порівняно з плацебо були нижчими (p = 0,049 та p = 0,007 відповідно).

Статистично значуща різниця при застосуванні препарату STW5 у порівнянні з плацебо за показниками часу впливу кислоти, оцінки чутливості стравоходу та кількості епізодів рефлюксу була відсутня. У підгрупі пацієнтів із встановленою ГЕРХ, підтвердженою результатами pH-метрії, застосування STW5 забезпечувало статистично значуще скорочення загальної кількості епізодів рефлюксу (p = 0,028). Крім цього, серед пацієнтів з рефлюкс-езофагітом було відзначено збільшення часу затримки сприйняття впливу кислоти (медіана) після застосування препарату STW5 (p = 0,042).

Отримані в дослідженні результати свідчать про ефективність застосування препарату STW5 з точки зору зниження симптомів рефлюксу у осіб з диспепсією, в основі чого, ймовірно, лежить зменшення гіперчутливості стравоходу до рефлюксу.