Опитування про вплив COVID-19 на появу суїцидальних думок у лікарів

На тлі зусиль щодо вирішення проблеми суїцидальних тенденцій та депресії, що розвивалася протягом багатьох років, посилилася внаслідок «вигоряння» та стресу, викликаного спалахом коронавірусної інфекції, а також побоювань лікарів про можливе погіршення свого становища в медичній спільноті, було опубліковано «Звіт про суїцид серед лікарів 2022» (Physician Suicide Report 2022). Лікарям запропонували взяти участь у 10-хвилинному онлайн-опитуванні.

Через «вигоряння», депресію, стрес на робочому місці та руйнівні наслідки епідемії COVID-19 багато лікарів відчувають безвихідь і пригніченість, які можуть стати причиною появи суїцидальних думок. В опитуванні взяли участь близько 13 000 лікарів, які відверто поділилися своїм досвідом про те, що призвело до появи у них суїцидальних думок, як вони справлялися з такими думками, намагалися зберегти своє психічне здоров'я та підтримували колег, які переживають важкі часи. Серед них п'ята частина (21%) заявила про присутність депресії.

24% із цих лікарів повідомили про наявність клінічної депресії, а 64% – про субклінічну депресію. До пандемії у кількох системах лікувальних закладів було проведено прості скринінги на депресію. Згідно з результатами цих скринінгів, поширеність серйозної депресії серед лікарів становить 10%. В даний час частота депресії становить 30-33%. Кожен десятий лікар повідомив, що у нього виникали думки про суїцид або він намагався його вчинити. Результати недавнього дослідження вказують на те, що поширеність суїцидальної ідеації серед лікарів є вищою, ніж у загальній популяції (7,2 % порівняно з 4 %).

У Національному звіті про вигорання, депресію та суїцид серед лікарів (National Physician Burnout, Depression & Suicide Report), опублікованому на сайті Medscape у 2019 році, зазначено, що про наявність суїцидальних думок повідомляли 14 % лікарів. Цей показник зріс до 22% у 2020 році, проте у 2022 році знизився. Частка лікарів, які неуспішно намагалися вчинити суїцид, залишається незмінною і становить 1%. Частота присутності суїцидальних думок у чоловіків та жінок практично не відрізняється (9% та 11% відповідно). Цього року найвища частота присутності суїцидальних думок була зареєстрована серед онкологів, патологоанатомів та загальних хірургів.

У той час як покоління «міленіалів» в основному вдавалася до допомоги члена сім'ї, представники покоління «бебі-бумерів», які хотіли поділитися своїми думками про вчинення суїциду, часто зверталися до психотерапевта. Причина, через яку лікарі не хочуть говорити про суїцидальні думки, полягає в тому, що вони бояться виглядати такими, що втратили надію, і нездатними впоратися з життєвими труднощами. Суїцидальними думками діляться нечасто, причому серед лікарів-жінок (13 %) частка тих, кому довірився колега і розповів про наявність суїцидальних думок, була вищою порівняно з лікарями-чоловіками (10 %). Результати деяких досліджень свідчать про те, що жінки, як правило, мають кращі навички слухання в порівнянні з чоловіками і виявляють велику зацікавленість, що може бути додатковим фактором виявлених відмінностей.

Деякі респонденти повідомили, що супроводжували колегу під час першого відвідування спеціаліста з охорони психічного здоров'я або особисто домовлялися про прийом у такого фахівця, а також відвозили колегу до відділення невідкладної допомоги. Коли колега повідомляє про наявність у нього суїцидальних думок, слід почати з подяки за цю розмову. Потім необхідно запитати, що ви можете зробити для вашого колеги, щоб зменшити у нього відчуття самотності, яке може бути присутнім.

Колезі також можна порадити поговорити з другом чи членом сім'ї. Загалом респонденти-жінки (81 %) виявляють у подібних ситуаціях дещо більшу активність, ніж респонденти-чоловіки (79 %). Існує поширена хибна думка про те, що якщо використовувати термін «суїцид» (або «самогубство»), то це може підштовхнути людину до скоєння самогубства або роздумів про неї. Проте висока ймовірність того, що вони вже й так про це думають, постійно повертаючись до цих думок. Перший важливий крок – це поговорити з людиною, визнати наявність у неї страждань та смутку та допомогти йому отримати необхідну допомогу.

Респонденти молодшого віку частіше вважали, що якщо один із їхніх студентів чи лікарів вчинив суїцид, то відповідальність мають нести медичні освітні та лікувальні заклади. Кількість лікарів, які вважали, що основна відповідальність лежить на лікувальному закладі, зменшувалась у кожній наступній віковій групі. Для підтримки відчуття щастя та психічного здоров'я 68% лікарів вважали важливим проводити час із сім'єю та друзями.

Позитивним є той факт, що більше половини респондентів вживали заходів для підтримки свого психічного здоров'я та відчуття щастя. До категорії «інших» заходів щодо підтримки психічного здоров'я та відчуття щастя належали скорочення робочих годин або робота неповний робочий день, участь у релігійних заходах та проведення часу з домашніми вихованцями. Близько 25 % населення повідомляють про самотність, причому ізольованість від суспільства та самотність є значними стресогенними чинниками. Таким чином, одним із найважливіших захисних факторів з точки зору підтримки психічного здоров'я є близькі особисті стосунки та контакти.

Для лікарів, у яких виникли суїцидальні думки, є кілька цінних ресурсів, таких як Лінія підтримки лікарів, Міжнародна асоціація із запобігання самогубствам (IASP), Американський фонд із запобігання самогубствам (AFSP), програма для спілкування лікарів PeerRXMed та Гаряча лінія для запобігання самогубствам (NSPL). На цих ресурсах можна отримати підтримку колеги, який добре знайомий зі специфікою роботи у цій галузі. Також рекомендується звертатися за «традиційною» допомогою, наприклад, до запропонованого страховою компанією психотерапевта, та брати участь у програмах допомоги співробітникам.