Вплив довгохвильової діатермії на інтенсивність болю, обсяг рухів та ступінь інвалідизації пацієнтів з болем у шиї

Двотижневий курс терапії методом довгохвильової діатермії – ефективна стратегія лікування болю в шиї, збільшення обсягу рухів (ступеня розгинання шиї) та зниження ступеня інвалідизації, пов'язаного з болем у шиї.

Біль у шиї (або цервікалгія) — одне з найпоширеніших захворювань скелетно-м'язової системи та ключовий фактор інвалідизації світового населення. Згідно з результатами міжнародного дослідження з оцінки тягаря захворювань за 2010 рік, біль у шиї посідає четверте місце серед причин багаторічної інвалідизації. Поширеність болю в шиї у дорослого населення (віком від 15 до 74 років) варіюється від 5,9% до 38,7%. У жінок ймовірність розвитку болю в шиї вища, ніж у чоловіків.

Залежно від тривалості, механізму виникнення, етіології тощо виділяють кілька видів болю в шиї. За тривалістю біль у шиї буває гострим (зберігається протягом менше шести тижнів), підгострим (до трьох місяців) або хронічним (понад три місяці). За механізмом виникнення біль у шиї буває механічним та нейропатичним. За характером причини біль може бути первинним та вторинним. Механічний біль може поступово розвиватися під впливом таких факторів, як фізична активність, професійна діяльність, наявність депресивних розладів, тривоги, неправильна постава і напруження м'язів шиї.

Нейропатичний біль виникає при ураженні периферичної нервової системи внаслідок травми чи захворювання. Згідно з даними досліджень, механічна стійкість шийного відділу хребта на 20% забезпечується кістково-зв'язковим апаратом, який відповідає за стабілізацію тіла у крайній точці руху. З іншого боку, при виконанні рухів у нейтральному діапазоні та у положенні в середній точці м'язи забезпечують динамічну підтримку.

Лікування переважно консервативне, але може знадобитися хірургічне втручання. Консервативне лікування включає спеціальну гімнастику, у тому числі регулярні вправи на розтяжку та силові вправи в домашніх умовах, а також носіння коміра-фіксатора шийного відділу хребта. На додаток можуть застосовуватися різні методи та засоби фізичної реабілітації, включаючи спінальну маніпулятивну терапію, носіння м'якого коміра-фіксатора, витягання, лікувальну гімнастику та масаж, акупунктуру, електротерапію, наприклад довгохвильову діатермію, ультразвукову терапію, черезшкірну електронейростимуляцію.

Хірургічне втручання передбачає з'єднання шийних хребців та декомпресію шийного відділу. Згідно з результатами досліджень, зазначені методи дозволяють досягти більш ефективних результатів порівняно з передньою декомпресією шийного відділу та ендопротезуванням міжхребцевого диска шийного відділу. Терапія з використанням ємнісно-резистивної передачі електричного струму, або довгохвильова діатермія, - один з методів електротерапії, що сприяє посиленню капілярного кровообігу та покращенню метаболізму в поверхневих та глибоких тканинах при нагріванні.

Термін "діатермія" перекладається як "за допомогою нагрівання" і позначає процес нагрівання тканин між двома електродами. Для виділення тепла при застосуванні даного методу використовують струм високої частоти 1-3 млн. циклів в секунду. Довгохвильова діатермія передбачає вплив із частотою 0,3–1,0 МГц при довжині хвилі 300 м. Глибина дії при довгохвильовій діатермії становить не менше 2 дюймів (близько 5 см). У ході процедури утворюються електромагнітні поля, що коливаються, що складаються з магнітних і електричних полів.

Внаслідок швидкого змінного руху іонів під дією зазначених полів тканини починаються нагріватися. Довгохвильова діатермія призводить до нагрівання кровоносних судин та м'язів на молекулярному рівні. Ізолюючий шар жирової тканини зберігає тепло, що виділяється. Довгохвильова діатермія має сприятливий фізіологічний вплив, сприяючи розслабленню спазмованих м'язів, зменшенню скутості тканин, збільшенню обсягу рухів, підвищенню температури в глибоких тканинах, посиленню метаболічної активності та полегшенню болю.

Для довгохвильової діатермії потрібен аплікатор і спеціальний крем, який наносять на уражену ділянку як сполучне середовище з аплікатором. Найчастіше довгохвильову діатермію призначають для лікування капсуліту, бурситу, тендиніту, ревматоїдного артриту, остеоартрозу та інших захворювань. Даний метод також можна застосовувати для полегшення болю при невралгії, сечокам'яної хвороби нирок, спазмах м'язів і синуситі.

Ще одне значуще показання - запальні захворювання органів тазу. Довгохвильову діатермію не можна проводити в ділянці впливу анестезії. Вона також протипоказана в лікуванні гнійних уражень, артеріосклерозу та злоякісних новоутворень. Проведено велику кількість досліджень щодо оцінки ефекту довгохвильової діатермії при різних захворюваннях. В одному дослідженні були отримані дані на користь дієвості методів довгохвильової діатермії та міофасціального розслаблення (МФР) у лікуванні спазму верхнього відділу трапецієподібного м'яза.

У раніше проведеному дослідженні довгохвильову діатермію порівнювали з ручним масажем та імітацією довгохвильової діатермії у лікуванні синдрому відстроченого м'язового болю у спортсменів. Клінічно значущих відмінностей у результатах оцінки інтенсивності болю за числовою рейтинговою шкалою (ЧРШ) виявлено не було, але було відзначено кілька відмінностей за шкалою оцінки пацієнтом загального враження про стан (Patient Global Impression Scale). Також проводилося дослідження з оцінки ефективності довгохвильової діатермії та МФР у порівнянні з ультразвуковою терапією та МФР у лікуванні больового синдрому при підошовному фасціїті. Отримані дані свідчили про незначну перевагу довгохвильової діатермії та МФР у порівнянні з ультразвуковою терапією.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Цілий ряд методів досліджували щодо застосування в лікуванні болю в шиї та супутніх симптомів, проте застосуванню довгохвильової діатермії в лікуванні болю в шиї та відповідних порушень досі приділялося мало уваги. Для усунення зазначеного пробілу було проведено непорівняльне сліпе (у тому числі для учасників) рандомізоване контрольоване дослідження.

МЕТА

Мета дослідження полягала у вивченні ефективності довгохвильової діатермії при болю в шиї.

Результати дослідження

• Результати лікування оцінювали на початковому рівні, через два тижні (тобто після втручання) та ще через два тижні (тобто після періоду наступного спостереження) за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ), індексу інвалідизації через біль у шиї (NDI) та вимірювання об'єму рухів шиї.

Результати

Початковий рівень: статистично значущих відмінностей між групами на початковому рівні не виявлено.

Результати дослідження

• Після втручання у контрольній та експериментальній групах спостерігалося збільшення обсягу рухів, зменшення ступеня інвалідизації та зниження інтенсивності болю.
• Наприкінці періоду наступного спостереження було відзначено статистично значущі відмінності між групами.
• Порівняння продемонструвало наявність статистично значущої відмінності в оцінках за ВАШ (2,47 ± 0,51 у контрольній групі та 4,99 ± 1,05 в експериментальній групі, малюнок 1), індексом інвалідизації через біль в шиї NDI (17,56 ± 5,82 та 38,08 ± 8,87) та об'ємі рухів при розгинанні шиї (−0,9 ± 1,37 та −3,66 ± 3,11). В інших напрямках виразних відмінностей за обсягом рухів не виявлено.

У цьому дослідженні оцінювали ефективність довгохвильової діатермії в лікуванні болю в шиї з точки зору збільшення обсягу рухів шиї, зменшення ступеня інвалідизації та зниження інтенсивності болю в шиї. Дані порівняння стану пацієнтів до і після втручання свідчили про виразне поліпшення у учасників контрольної групи (групи А) за всіма досліджуваними показниками, включаючи ступінь інвалідизації через біль у шиї, обсяг рухів шиї та інтенсивність болю, за винятком нахилу шиї вправо.

Дані до і після втручання вказували на суттєве покращення стану учасників експериментальної групи (групи B) за всіма досліджуваними показниками після довгохвильової діатермії та виконання фізичних вправ для шиї. Крім того, виявлено суттєву відмінність у значеннях показників до і після втручання, що свідчить про збереження досягнутого поліпшення протягом періоду подальшого спостереження.

Що стосується збільшення обсягу рухів при розгинанні шиї, NDI та оцінок за ВАШ, то порівняння даних у різних групах свідчило про більш виразне поліпшення стану у пацієнтів у групі довгохвильової діатермії. Проте відмінностей в обсязі руху при нахилі шиї убік у будь-який бік між групами виявлено не було. Результати цього дослідження узгоджуються з даними раніше проведеного дослідження за участю пацієнтів зі спазмами верхнього відділу трапецієподібного м'яза. Після безперервного застосування довгохвильової діатермії протягом шести днів спостерігалося ослаблення спазму верхнього відділу трапецієподібного м'яза.

Зазначені дані отримали підтвердження в іншому дослідженні за участю трьох груп пацієнтів: з болем у шиї, болем у спині та адгезивним капсулітом (синдромом «замороженого плеча»). У цьому дослідженні застосування довгохвильової діатермії сприяло зниженню оцінок за ВАШ. Ще більше досліджень було проведено з вивчення застосування довгохвильової діатермії на різних ділянках тіла. У дослідженні Manigandan та Sangeetha вивчали застосування довгохвильової діатермії (тричі на тиждень) у пацієнтів з підошовним фасціїтом. Згідно з отриманими результатами, через чотири тижні лікування спостерігалося значне зменшення інтенсивності болю та покращення функції стопи.

В іншому дослідженні за участю скі-альпіністів із синдромом відстроченого м'язового болю не було виявлено клінічно значущих відмінностей у результатах довгохвильової діатермії та її імітації протягом 10 хвилин щодо зміни інтенсивності болю за ЧРШ. Одноразове застосування довгохвильової діатермії не призводить до суттєвих змін. Зменшенню болю у пацієнтів, які проходили процедуру довгохвильової діатермії, могла сприяти активація терморецепторів шкіри, що запускає виділення тепла та обмежує поширення болю при вході у відповідну ділянку спинного мозку через ворота болю.

Знеболюючий ефект посилюється завдяки підвищенню швидкості провідності периферичних нервів під впливом тепла. Нагрівання тканин при довгохвильовій діатермії викликає викид хімічних сполук, пов'язаних із опосередкуванням болю, а саме брадикініну, серотоніну та простагландинів, що призводить до розширення судин та відтоку рідини з пошкодженої області тканини. Тепло також стимулює посилення капілярного кровообігу та метаболізм. Зменшення болю сприяє зниженню виразності ураження шиї та покращенню її функції.

Дані різних досліджень щодо оцінки впливу фізичного навантаження на обсяг рухів, ступінь інвалідизації та виразність болю в шиї можуть пояснити покращення стану за вказаними показниками у пацієнтів у контрольній групі. Результати дослідження Dusunceli та співавт. вказують на наявність залежності між витривалістю, силою м'язів шиї та інтенсивністю болю у шиї. Лікувальна гімнастика, наприклад вправи на розтяжку та ізометричні вправи, сприяють зміцненню м'язів, відновленню пошкоджених тканин та спрощують виконання повсякденних дій.

Пацієнтам з болем у шиї особливо показані традиційні статичні вправи на розтяжку, які сприяють збільшенню обсягу рухів та зменшенню болю. Відсутність суттєвих відмінностей в обсязі рухів шиї між групами може бути пов'язана з впливом різних вікових факторів та нетривалим застосуванням довгохвильової діатермії. У майбутньому необхідно провести дослідження відповіді на довгохвильову діатермію у пацієнтів однієї вікової групи. Можна також провести дослідження щодо оцінки ефективності довгохвильової діатермії з урахуванням таких додаткових факторів, як сила м'язів шиї тощо, з тривалим застосуванням даного виду терапії.