Біль після ендодонтичного лікування в стоматології представляє значну проблему для фахівців, оскільки він турбує пацієнтів. Пацієнти, які відчувають біль в зубах і не отримують належного керування болем, відкладають лікування. Лікування постендодонтичного болю - це область нескінченних досліджень, що демонструють потребу в кращих методах та ефективних засобах, які можуть замінити існуючі варіанти лікування для значного поліпшення болю та якості життя.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) залишаються засобами вибору для лікування зубного болю через їх значну ефективність за рахунок інгібування циклооксигеназ 1 і 2 (ЦОГ-1 і ЦОГ-2). Пероральне введення НПЗЗ може призвести до втрати деякої кількості препарату до його системної абсорбції в метаболізмі першого проходження. Це може спричинити дискомфорт у шлунково-кишковому тракті та побічні ефекти залежно від дози препарату.

Щоб звести нанівець різні побічні явища, пов’язані з пероральним застосуванням НПЗЗ, розроблено кілька інших альтернатив введення лікарських засобів. Введення препарату в загальний кровообіг через шкіру застосовується як життєздатна альтернатива пероральному або парентеральному шляху. Це зменшує шлунково-кишкові побічні явища, які часто трапляються при пероральному прийомі препарату, оскільки це дозволяє уникнути метаболізму першого проходження та досягнути стабільного всмоктування протягом годин або днів. Місцевий спосіб введення є альтернативою пероральному введенню, що забезпечує ефективне знеболення при низькій частоті побічних явищ.

Трансдермальна доставка ліків також виявилася корисною для лікування болю шляхом цільової доставки, постійного всмоктування протягом годин та зменшення частоти прийому. У трансмембранному пластирі використовується спеціальна мембрана для контрольованого надходження ліків через шкіру в кров. Безперервне проникнення лікарського засобу через шкіру дозволяє досягти стабільних рівнів препарату в крові. Диклофенак є одним із ефективних НПЗЗ, який вводять перорально та трансдермально для зменшення болю та запалення. Він зазвичай використовується для контролю зубного болю після різних стоматологічних процедур.

Доцільність проведення дослідження

У попередніх дослідженнях недостатньо встановлено ефективність диклофенака для досягнення постендодонтичного знеболення. Крім того, не проводилось прямого порівняння ефективності перорального та трансдермального застосування диклофенака у стоматологічних пацієнтів. Тому було проведено це дослідження.

Мета

Це дослідження проведено для порівняння ефективності та безпеки трансдермального пластиру з диклофенаком та перорального диклофенака для лікування постендодонтичного болю.

• Кінцеві точки

Результати дослідження включали оцінку інтенсивності болю за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ), оцінку кількості прийнятих таблеток рятувальних засобів та побічних явищ. 

• Часові точки оцінювання:  4, 8, 12 та 24 год після операції.

Результати лікування

Початкові показники: Вихідних значущих відмінностей не спостерігалося

Кінцеві точки:

• Суттєве зниження показників ВАШ в післяопераційному періоді в обох досліджуваних групах, з поступовим зниженням з 1-2-го дня в обох групах.
• Жоден з пацієнтів обох досліджуваних груп не потребував парацетамолу як рятувальної терапії.
• Частота побічних явищ була більшою у пацієнтів, які отримували пероральний диклофенак (ІІ група), ніж у пацієнтів, які отримували трансдермальний пластир з диклофенаком (Рис. 2).

Міжгрупове порівняння частоти шлункового дискомфорту при пероральному і трансдермальному застосуванні диклофенака 

У цьому дослідженні диклофенак вводили у двох різних формах: трансдермально (100 мг) та перорально (50 мг). Трансдермальний пластир площею 5 см² забезпечував поступове вивільнення активного агента, диклофенаку діетиламіну. Диклофенак є ліпофільним як органічна кислота, але його солі розчиняються у воді при нейтральному рН. Ці властивості сприяють легкому проникненню препарату через клітинні мембрани, включаючи шкіру та синовіальну оболонку діартродіальних суглобів. Попередні дослідження, проведені Cordero et al. показали чудову здатність диклофенаку проникати крізь шкіру.

Поступове зниження показників інтенсивності болю спостерігалося з 1 по 2 день як при пероральному, так і при трансдермальному введенні диклофенаку після ендодонтичної терапії премолярів. Ці висновки були подібні до результатів дослідження, проведеного Dhanapal et al. які оцінювали ефективність одноразової дози трансдермального пластиру з диклофенаком порівняно з трьома пероральними дозами на день для лікування ендодонтичного болю.

Аналіз безпеки та переносимості препарату в його пероральній та трансдермальній формах виявив шлунково-кишковий дискомфорт та інші побічні явища у 12 з 16 пацієнтів, які приймали  пероральний диклофенак; однак жоден пацієнт групи трансдермального диклофенаку не повідомляв про побічні ефекти. Попереднє дослідження, проведене Agarwal та співавт., виявило локалізований еритематозний висип у місці застосування, коли трансдермальний пластир диклофенаку використовувався для полегшення ефектів венозної катетеризації.

Висновки цього дослідження були більш сприятливими, оскільки кожне наступне застосування препарату робилося на різній ділянці тіла. Переносимість та безпека трансдермального пластиру були підкріплені результатами досліджень, що повідомляють про його знеболюючу ефективність при спортивних травмах та остеоартриті, а також результатами систематичного огляду, проведеного Mason et al., який виявив ефективність місцевих НПЗЗ.