Кеторолак з лідокаїном при хірургічних операціях у пацієнтів з тяжкими травмами верхніх кінцівок

У осіб, які зазнали хірургічного втручання з приводу травми верхніх кінцівок, застосування кеторолаку дозволяє знизити інтенсивність болю в післяопераційному періоді та обсяг застосування морфіну.

Метою проведеного рандомізованого подвійного сліпого клінічного дослідження була оцінка знеболювальної дії кеторолаку, що вводиться внутрішньовенно у поєднанні з лідокаїном для виконання блокади за Біром.

Цільовою групою дослідження були кандидати на проведення ортопедичного хірургічного втручання з приводу травми верхніх кінцівок. Їх рандомізували в одну із трьох груп дослідження після відбору на основі критеріїв включення та невключення:

1. Група контролю з дистильованою водою: 3 мг/кг 2% лідокаїну плюс 1 мікрограм/кг фентанілу, який розбавляють дистильованою водою до концентрації лідокаїну 0,5% у вигляді ін’єкційного розчину Біра (у шприці на 50 мл) з 5 мл дистильованої води, яку вводили внутрішньовенно в протилежну руку.
2. Група кеторолаку для місцевого застосування (блокади): 3 мг/кг 2% лідокаїну плюс 1 мікрограм/кг фентанілу та 30 мг кеторолаку. Дистильованою водою кінцевий об’єм збільшували, поки концентрація лідокаїну не досягла 0,5% у вигляді ін’єкційного розчину Біра (у шприці на 50 мл). 5 мл дистильованої води вводили внутрішньовенно в протилежну руку.
3. Група кеторолаку для внутрішньовенного введення: 3 мг/кг 2% лідокаїну плюс 1 мікрограм/кг фентанілу, розведеного дистильованою водою до рівня, коли концентрація лідокаїну досягає 0,5%, у вигляді ін’єкційного розчину Біра (у 50 мл шприці), плюс 30 мг кеторолаку, об’єм якого був збільшений до 5 мл дистильованою водою, і вводився внутрішньовенно в протилежну руку.

У групах дослідження проводили порівняльну оцінку інтенсивності болю, обсягу застосування морфіну за допомогою внутрішньовенного інфузійного насоса для контрольованої пацієнтом аналгезії, частоти розвитку небажаних явищ при застосуванні морфіну та кеторолаку та загальної задоволеності пацієнтів технікою анестезії та лікуванням болю. Аналіз методами описової та аналітичної статистики було проведено за допомогою програмного забезпечення SPSS, версія 21.

Три групи дослідження були зіставні і не відрізнялися за демографічними характеристиками та іншими кількісними та якісними показниками. Медіана тривалості накладання кровоспинного джгута в контрольній групі відрізнялася від медіани в групах місцевого застосування та внутрішньовенного введення кеторолаку. За показником часу до першого запиту на отримання знеболювальних засобів після зняття джгута статистично значущі різниці між трьома групами дослідження були відсутні. Проте у всіх групах дослідження статистично значуще відрізнявся обсяг застосування морфіну.

Крім того, було відзначено статистично значущу відмінність оцінок інтенсивності болю за числовою рейтинговою шкалою (ЧРШ) з урахуванням часу проведення оцінки. За показниками загальної задоволеності пацієнтів ефективністю аналгезії та технікою анестезії статистично значущі різниці між трьома групами дослідження були відсутні. У жодній із груп, у якій застосовували кеторолак, розвитку пов'язаних із цим ускладнень не спостерігалося.

Застосування кеторолаку забезпечило зниження інтенсивності болю під час перебування пацієнтів у післяопераційній палаті та після переведення у загальне відділення, а також обсягу застосування морфіну у пацієнтів.