Оцінка клінічних ознак та варіантів лікування віспи мавп у людини

Встановлено, що у пацієнта, який отримував тековірімат, тривалість симптомів захворювання та виділення вірусу з верхніх дихальних шляхів була коротшою, ніж у пацієнтів, які не отримували цей препарат. Застосування бринцидофовіру не забезпечило отримання явної терапевтичної користі.

Мета цього ретроспективного спостережного дослідження полягала в описі перебігу віспи мавп серед населення з високим доходом, а також у вивченні вірусної динаміки та можливих побічних ефектів при застосуванні новітніх противірусних препаратів.

У ході дослідження у семи осіб з віспою мавп, виявленою у Великій Британії, було проведено опис відповіді на застосування противірусних препаратів поза зареєстрованими показаннями, результатів вірусологічних досліджень у динаміці та клінічних ознак захворювання. Усі пацієнти, включені до цього дослідження, проходили лікування у спеціалізованих центрах з вивчення небезпечних інфекційних захворювань (HCID) національної мережі лікувальних закладів HCID.

Після вивчення всіх випадків, що виникли з моменту створення мережі HCID (підрозділ лікування інфекцій, що передаються повітряно-краплинним шляхом), було виявлено семеро пацієнтів (4 чоловіки та 3 жінки). Троє пацієнтів заразилися вірусом віспи мавп у Великій Британії: один пацієнт був за кордоном, де заразився вірусом і пізніше передав його одній дорослій людині і одній дитині зі своєї сім'ї; один пацієнт був медичним працівником, який заразився у лікарні.

Особливі клінічні характеристики включали реактивне зниження настрою, тривале виявлення ДНК вірусу віспи мавп у мазках з верхніх дихальних шляхів, віремія та позитивний результат аналізу на вірус методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) з використанням матеріалу, отриманого з абсцесу глибоких тканин, викликаного вірусом. Зважаючи на стійкий позитивний результат аналізу методом ПЛР 5 пацієнтів перебували на ізоляції протягом періоду більше 3 тижнів (діапазон: 22–39 днів). Застосування бринцидофовіру стабільно супроводжувалося появою відхилень результатів печінкових проб від норми та не принесло явної терапевтичної користі.

У 3 пацієнтів лікування бринцидофовіром у дозі 200 мг внутрішньо один раз на тиждень було припинено через високу активність ферментів печінки. Порівняно з іншими шістьма пацієнтами, у одного пацієнта, який отримував тековірімат внутрішньо (доза 600 мг двічі на добу протягом 2 тижнів), була відзначена більш коротка тривалість захворювання та виділення вірусу з організму (госпіталізація протягом 10 днів) за відсутності будь-яких побічних ефектів. Також слід зазначити, що через 6 тижнів після виписки з лікарні у одного пацієнта відбувся рецидив легкого ступеня тяжкості.

Навіть за наявності добре оснащених систем медичної допомоги з мережами HCID лікування віспи мавп у людини пов'язане із певними складнощами. Після загоєння уражень на шкірі виділення вірусної ДНК із верхніх дихальних шляхів продовжується, що робить стандартні заходи профілактики та лікування інфекції менш ефективними. Терміново потрібне проведення проспективних досліджень щодо оцінки застосування противірусних препаратів у лікуванні цього вірусного захворювання.