Ефективність застосування комбінації ривароксабану та аспірину при серцево-судинних захворюваннях

У порівнянні з монотерапією аспірином, його застосування в комбінації з ривароксабаном у осіб з хронічною ішемічною хворобою серця та (або) захворюванням периферичних артерій забезпечує зниження частоти виникнення першої серйозної несприятливої серцево-судинної події (MACE) та загальної частоти виникнення MACE на 24 та 25 % відповідно.

Метою дослідження була оцінка чистої клінічної користі та загальної частоти виникнення несприятливих серцево-судинних подій при застосуванні ривароксабану (антикоагулянту) у поєднанні з аспірином (нестероїдним протизапальним препаратом, НПЗП) у осіб із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ).

У цьому клінічному дослідженні (COMPASS) 27 395 осіб з хронічною ішемічною хворобою серця та (або) захворюванням периферичних артерій рандомізували до групи застосування ривароксабану в дозі 2,5 мг 2 р/добу у поєднанні з аспірином у дозі 100 мг 1 р/добу, групу монотерапії ривароксабаном у дозі 5 мг 2 р/добу або групу монотерапії аспірином у дозі 100 мг 1 р/добу.

В рамках дослідження проводили оцінку загальної частоти виникнення серйозних несприятливих серцево-судинних подій (MACE) (тобто перших та наступних подій), у тому числі смерті від ССЗ, інсульту (гострого порушення мозкового кровообігу) та серцевого нападу, а також оцінку частоти розвитку значущої кровотечі як основної кінцевої точки безпеки. У пошуковий аналіз були включені такі показники, як чиста клінічна користь та клінічна користь на фоні лікування. За кожним варіантом лікування були змодельовані загальна частота виникнення MACE та подій, що стосуються безпеки.

Кількість випадків виникнення MACE була найнижчою у групі комбінованого лікування (дані про кількість подій наведено нижче в таблиці 1).

Застосування комбінованого лікування (ривароксабан у поєднанні з аспірином) було більш ефективним з точки зору зниження загальної кількості випадків виникнення MACE порівняно з монотерапією аспірином (відношення ризиків (ВР): 0,75, кількість хворих, яких необхідно лікувати протягом 2 років, становить 63). При застосуванні комбінованого лікування загальна частота розвитку значних кровотеч порівняно із застосуванням аспірину зросла, проте частота розвитку тяжких кровотеч не змінилася.

Чиста клінічна користь при застосуванні комбінованого лікування була на 20% вищою, ніж при застосуванні аспірину (ВР: 0,80). При оцінюванні кінцевих точок, що пов’язані з виникненням MACE, не було виявлено переваг монотерапії ривароксабаном проти монотерапією аспірином. У пацієнтів, які припиняли лікування, призначене в порядку рандомізації, а потім знову до нього поверталися, показники, пов'язані з виникненням MACE, були порівнянними.

Комбіноване лікування ривароксабаном у низькій дозі та аспірином забезпечує статистично значуще зниження частоти виникнення першої серцево-судинної події та загальної частоти виникнення серцево-судинних подій порівняно із застосуванням тільки аспірину, з чистою клінічною користю на 20 % вище та числом хворих, яких необхідно лікувати протягом 2 років, рівним 63.