Порівняння застосування різних лікарських препаратів при лікуванні безсоння

Якщо враховувати всі результати у певні моменти часу (короткострокове та довгострокове лікування), то у дорослих з безсонням найкращі результати з точки зору переносимості, ефективності та доступності досягаються при застосуванні лемборексанту та езопіклону.

Метою дослідження було порівняння ефективності застосування різних варіантів фармакологічної терапії в короткостроковому та довгостроковому лікуванні дорослих (віком 18 років і старше), які страждають на безсоння.

Пошук опублікованих та неопублікованих результатів рандомізованих контрольованих досліджень проводили у таких електронних базах даних, як ClinicalTrials.gov, PsycINFO, Кокрейнівський центральний реєстр контрольованих досліджень, Embase, MEDLINE та PubMed, а також на Міжнародній платформі реєстру клінічних досліджень ВООЗ (ICTR сайти регуляторних органів. У систематичний огляд та мережевий метааналіз включали дослідження, в яких вивчали ефективність монотерапії різними лікарськими препаратами у лікуванні безсоння порівняно з плацебо.

Ступінь достовірності доказів визначали з використанням моделі достовірності у межах мережевого метааналізу (CINeMA). При вивченні короткострокового та довгострокового лікування основними кінцевими точками були показники безпеки (наприклад, кількість пацієнтів, у яких виникло щонайменше одне небажане явище), ефективності (наприклад, якість нічного сну за оцінкою пацієнта з використанням відповідної шкали) та частота скасування лікування з будь-якої причини та через розвиток небажаних явищ.

Відносини шансів (ВШ) та зведені стандартизовані різниці середніх (СРС) були розраховані в рамках попарного та мережевого метааналізу з випадковими ефектами.

У систематичний огляд було включено 170 досліджень (36 препаратів, 47 950 учасників). Критеріям включення до мережевого метааналізу відповідали 154 подвійних сліпих рандомізованих контрольованих дослідження (30 препаратів, 44 089 учасників). У короткостроковому лікуванні більш ефективними порівняно з плацебо були зопіклон, золпідем, селторексант, лемборексант, езопіклон, бензодіазепіни та доксиламін (діапазон СРС: 0,36–0,83 (ступінь достовірності за моделлю CINeMA): від середнього до високого). Мелатонін, рамелтеон та залеплон були менш ефективними порівняно з бензодіазепінами, езопіклоном, золпідемом та зопіклоном (СРС: 0,27–0,71 (ступінь достовірності: від дуже низького до середнього)).

У порівнянні з рамелтеоном при застосуванні бензодіазепінів середньої тривалості дії, бензодіазепінів тривалої дії та езопіклону частота відміни лікування з будь-яких причин була нижчою (ВШ: 0,72, 0,70 та 0,71 відповідно). Порівняно з плацебо при застосуванні зопіклону та золпідему випадків відміни лікування через розвиток небажаних явищ було більше (ВШ при застосуванні зопіклону: 2,00 (ступінь достовірності: дуже низький); ВШ при застосуванні золпідему: 1,79 (ступінь достовірності: середній) ). Крім того, при застосуванні зопіклону випадків відміни лікування було більше порівняно з езопіклоном (ВШ: 1,82 (ступінь достовірності: низький)), даридорексантом (ВШ: 3,45 (ступінь достовірності: низький)) та суворексантом (ВШ: 3,13 (ступінь достовірності: низький)).

При застосуванні езопіклону, бензодіазепінів та золпідему було відмічено більшу кількість випадків розвитку небажаних явищ до кінцевої точки дослідження порівняно із застосуванням селторексанту, плацебо, доксепіну та залеплону (діапазон ВШ: 1,27–2,78 (ступінь достовірності: від високого до низького)). У довгостроковому лікуванні езопіклон і лемборексант перевищували плацебо (СРС при застосуванні езопіклону: 0,63 (ступінь достовірності: дуже низький); СРС при застосуванні лемборексанту: 0,41 (ступінь достовірності: вкрай низький)). Застосування езопіклону було більш ефективним порівняно з золпідемом (0,60 (ступінь достовірності: дуже низький)) та рамелтеоном (0,63 (ступінь достовірності: вкрай низький)).

Порівняно з рамелтеоном при застосуванні як езопіклону, так і золпідему частота відміни лікування з будь-яких причин була нижчою (ВШ при застосуванні езопіклону: 0,43 (ступінь достовірності: дуже низький); ВШ при застосуванні золпідему: 0,43 (ступінь достовірності: дуже низький). Однак порівняно з плацебо застосування золпідему частіше супроводжувалося вибуттям пацієнтів з дослідження через розвиток небажаних явищ (ВШ: 2,00 (ступінь достовірності: дуже низький)). При застосуванні езопіклону та лемборексанту в лікуванні безсоння був відзначений гарний профіль безпеки. Лікування езопіклоном може супроводжуватися розвитком значних небажаних явищ. Щодо лікування лемборексантом, дані про безпеку були суперечливими. Переносність залеплону, селторексанту та доксепіну була гарною.

Однак дані про ефективність та інші значущі показники були недостатніми, що не дозволяє зробити однозначні висновки. Існує велика кількість схвалених препаратів, таких як бензодіазепіни, тразодон, суворексант та даридорексант, які забезпечують ефективне лікування безсоння у короткостроковій перспективі, проте застосування цих препаратів погано переноситься пацієнтами. Крім того, відсутні дані щодо ефектів цих препаратів у довгостроковій перспективі. При застосуванні рамелтеону, мелатоніну та незареєстрованих препаратів значних переваг не було.

У дорослих з безсонням при застосуванні езопіклону та лемборексанту відзначається сприятливий профіль ефективності та безпеки. Лікування доксепіном, селторексантом та залеплоном добре переноситься. При застосуванні рамелтеону, мелатоніну та незареєстрованих препаратів значних переваг виявлено не було.