Застосування іSGLT2, іРАН та іРАС при застійній серцевій недостатності

Реферати 3 хв 380

Розмір шрифту

Дата публікації: 03/05/2023

Метою проведеного дослідження було порівняння ефективності різних варіантів лікування, у тому числі застосування таких препаратів, як інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (іSGLT2), інгібітори рецепторів ангіотензину та неприлізину (іРАН) та інгібітори ренін-ангіотензинової системи (ІРАС) при різних типах застійної серцевої недостатності

Дивитися все

Гловні тези

Застосування іРАН та іSGLT2 забезпечувало високу ефективність з точки зору зниження частоти госпіталізації та настання смерті через серцеву недостатність у пацієнтів з фракцією викиду ≤ 40 % та ≥ 50 % відповідно.

Передумови до проведення дослідження

Методологія

До мережевого метааналізу були включені рандомізовані контрольовані дослідження різних варіантів лікування серцево-судинних захворювань (ССЗ), в яких вивчали ризик смерті від ССЗ або частоту госпіталізації з приводу серцевої недостатності (СН). Для виявлення можливої наявності зв'язку між застосуванням втручання та настанням події розраховували відношення ризиків (ВР) та 95% довірчий інтервал (ДІ).

Результати

До аналізу було включено 17 досліджень, у яких взяли участь 61 489 пацієнтів. У порівнянні з плацебо застосування іРАН забезпечувало зниження частоти досягнення комбінованого показника (смерть від ССЗ та госпіталізація з приводу СН) у осіб із серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду (СНзнФВ ≤ 40 %). За результатами аналізу частоти досягнення окремих показників (смерть від ССЗ чи госпіталізація з приводу СН) було виявлено подібні тенденції. При оцінці за комбінованим показником (смерть від ССЗ або госпіталізація з приводу СН) у осіб із серцевою недостатністю та збереженою фракцією викиду (СНзберФВ ≥ 50 %) застосування іSGLT2 було більш ефективним, ніж застосування плацебо або іРАС. Що стосується смерті від ССЗ, застосування всіх трьох варіантів лікування при СНзберФВ не мало позитивного ефекту.

Що стосується госпіталізації з приводу СН, у осіб з СНзберФВ застосування іSGLT2 та іРАН мало позитивний ефект, при цьому застосування іSGLT2 було ефективніше за застосування іРАН. При порівнянні трьох варіантів лікування між собою та з плацебо відмінностей з точки зору частоти припинення лікування у осіб із СНзнФВ та у осіб із СНзберФВ виявлено не було. Крім того, застосування і SGLT2 рідше супроводжувалося пошкодженням нирок у осіб із СНзнФВ за відсутності таких небажаних явищ у осіб із СНзберФВ.

Висновок

З усіх досліджених варіантів лікування застосування іРАН було найбільш ефективним з точки зору зниження частоти настання смерті від ССЗ та госпіталізації з приводу СН, при цьому найнижча частота розвитку ураження нирок при застосуванні іSGLT2 спостерігалася у пацієнтів із СНзнФВ. Застосування і SGLT2 забезпечувало зниження ризику настання смерті від ССЗ та госпіталізації з приводу СН у пацієнтів із СНзберФВ. При цьому частота ушкодження нирок залишалася незмінною. Переносність усіх варіантів лікування у пацієнтів із СНзнФВ та СНзберФВ була порівнянною.