Було проведено рандомізоване клінічне дослідження III фази для оцінки впливу булевіртиду на лікування хронічного гепатиту D
Застосування булевіртиду у пацієнтів з гепатитом D безпечно та статистично значуще знижує рівні РНК вірусу гепатиту D та аланінамінотрансферази.
Було проведено рандомізоване клінічне дослідження III фази для оцінки впливу булевіртиду на лікування хронічного гепатиту D
У цьому клінічному дослідженні, що продовжується, пацієнти з хронічним гепатитом D з компенсованим цирозом печінки або без нього були рандомізовані у три групи, кожна з яких включала однакову кількість учасників. Учасники першої групи (згадуваної далі як група 2 мг) отримували підшкірно булевіртид у дозі 2 мг на добу, а учасники другої групи (згадуваної далі як група 10 мг) отримували 10 мг на добу протягом 144 тижнів. На початковому етапі (48 тиж.) учасники третьої групи (контрольна група) не отримували лікування, після чого вони отримували булевіртид у дозі 10 мг на добу підшкірно протягом наступних 96 тижнів.
Після завершення індивідуальних курсів лікування всі учасники будуть перебувати під наглядом ще протягом 96 тижнів. Основну кінцеву точку дослідження визначали як комбіновану відповідь на 48-му тижні, що характеризується або невизначеним рівнем рибонуклеїнової кислоти вірусу гепатиту D (РНК ВГD), або його зниженням щонайменше на 2 log10 МЕ на мілілінтр від вихідного рівня в поєднанні з нормалізацією рівня аланінамінотрансферази (АЛТ). Ключову додаткову кінцеву точку встановили як результат порівняння групи 2 мг з групою 10 мг з урахуванням досягнення невизначеного рівня РНК ВГD до 48 тижня.
У цьому дослідженні 51 пацієнт був включений до контрольної групи, 50 — у групу 10 мг, і 49 — до групи 2 мг. Відповідь на лікування, що відповідає критеріям основної кінцевої точки, була відзначена всього у 2% пацієнтів у контрольній групі, у 48% у групі 10мг і у 45% у групі 2мг. Ця відмінність була статистично значущою (p < 0,001) при порівнянні кожної з груп дозування з контрольною групою.
До 48-го тижня рівень РНК ВГD став невизначеним у 12% пацієнтів у групі 2 мг і у 20% у групі 10 мг, без статистично значущих відмінностей між цими двома групами. Нормалізація рівня АЛТ була досягнута у 12% учасників у контрольній групі порівняно з 51% учасників у групі 2мг (відмінність з контрольною групою 39%) і 56% учасників у групі 10мг (відмінність з контрольною групою 44%).
Слід зазначити, що до 48-го тижня у групах булевіртида не спостерігалося випадків відсутності поверхневого антигену вірусу гепатиту (HBsAg) або суттєвого зниження рівня HBsAg щонайменше на 1 log10 МЕ на мілілітр. Певні побічні ефекти, такі як астенія, артралгія, біль у верхній частині живота, реакції в місці ін'єкції, еозинофілія, стомлюваність, свербіж і головний біль, були більш поширені в групах 2 мг і 10 мг в порівнянні з контрольною групою. Серйозних небажаних явищ, пов'язаних із лікуванням, зареєстровано не було. Крім того, в групах 2 мг і 10 мг спостерігалося дозозалежне підвищення рівня жовчних кислот.
Через 48 тижнів лікування булевіртидом у пацієнтів з хронічним гепатитом D спостерігався сприятливий профіль зниження рівнів РНК ВГD та АЛТ.
New England Journal of Medicine
A Phase 3, Randomized Trial of Bulevirtide in Chronic Hepatitis D
Heiner Wedemeyer та співавт.
Коментарі (0)