Застосування індометацину у комбінації з профілактичним стентуванням підшлункової залози для ефективної профілактики панкреатиту після ЕРХПГ

У пацієнтів із групи високого ризику, які перенесли ЕРХПГ, застосування індометацину в комбінації з профілактичним стентуванням підшлункової залози забезпечувало ефективнішу профілактику панкреатиту після ЕРХПГ, ніж монотерапія індометацином.

Для профілактики панкреатиту після ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії (ЕРХПГ) пацієнтам із групи підвищеного ризику рекомендується призначати індометацин для ректального введення в комбінації з профілактичним стентуванням підшлункової залози. Мета даного дослідження не меншої ефективності полягала в оцінці того, чи може застосування індометацину як монотерапія потенційно усунути або значно знизити потребу в установці стенту - процедури, відомої своєю технічною складністю, витратами та потенційними ризиками.

В рамках даного рандомізованого дослідження 1950 учасників у віці 18 років і старше, що належали до групи високого ризику розвитку панкреатиту після ЕРХПГ, рандомізували у співвідношенні 1 : 1 до групи монотерапії індометацином для ректального введення або в групу індометацину в комбінації з профілактичним стентуванням підшлункової залози. Учасники, лікарі та експерти з оцінки кінцевих точок не мали інформації про розподіл у групу дослідження.

Основною кінцевою точкою була частота розвитку панкреатиту після ЕРХПГ. Для встановлення не меншої ефективності верхня межа двостороннього 95% довірчого інтервалу (ДІ) різниці в частоті розвитку панкреатиту після ЕРХПГ (монотерапія індометацином мінус комбінація індометацину та стентування) повинна була становити менше 5% (межа не меншої ефективності) як у популяції пацієнтів, які отримали хоча б 1 дозу досліджуваного препарату (ITT), так і у популяції без відхилень від протоколу (PP).

У 145 (14,9 %) з 975 пацієнтів у групі монотерапії індометацином та у 110 (11,3 %) з 975 у групі комбінації індометацину та стентування розвинувся панкреатит після ЕРХПГ (різниця ризиків 3,6 %; 95 % ДІ 0,6–6,6 ; p = 0,18 для не меншої ефективності). Згідно з результатами вторинного аналізу популяції ITT, монотерапія індометацином була менш ефективною, ніж комбінація індометацину та профілактичного стентування (р = 0,011).

У різних підгрупах дослідження відносна користь стентування була постійною. Але вона більш значуща серед пацієнтів із найбільшою схильністю до панкреатиту. Міжгрупові відмінності в кінцевих точках безпеки (госпіталізація, надходження у відділення інтенсивної терапії та небажані явища тяжкого ступеня) були відсутні.

У пацієнтів із групи високого ризику, які перенесли ЕРХПГ, стратегія застосування індометацину як монотерапія виявилася менш ефективною порівняно із застосуванням комбінації індометацину та стентування. Ці дані підтверджують практику додавання профілактичного стентування підшлункової залози до ректального введення індометацину пацієнтам із групи високого ризику, що відповідає поточним клінічним рекомендаціям.