Мультимодальний підхід до мінімізації кашлю при виході з наркозу під час ендоназального хірургічного втручання

У дорослих пацієнтів, які перенесли ендоназальну операцію, мультимодальне втручання, що включає застосування ропівакаїну, дексмедетомідину та реміфентанілу, статистично значуще знижує інтенсивність кашлю під час виходу з наркозу, не затримуючи відновлення після анестезії і не викликаючи небажаних явищ.

Мета даного рандомізованого подвійного сліпого дослідження полягала у визначенні безпеки та ефективності мультимодального втручання у полегшенні кашлю під час виходу з наркозу у пацієнтів, які перенесли назальне хірургічне втручання.

У рамках дослідження 150 дорослих (віком від 18 до 65 років), яким було показано проведення назальної ендоскопічної операції, було поділено на три групи. Учасники контрольної групи (n = 50) одержували стандартну анестезію без додаткового втручання. Учасникам групи подвійного втручання (n = 50) перед інтубацією проводили ендотрахеальне розпилення 3 мл фізіологічного розчину. Після інтубації проводили 10-хвилинну інфузію дексмедетомідину в дозі 0,4 мкг/кг.

Цільову контрольовану інфузію реміфентанілу з концентрацією в місці дії 1,5 нг/мл проводили до екстубації після операції. У групі мультимодального втручання (n = 50) 0,5% ропівакаїн (3 мл) ендотрахеально розпорошували перед інтубацією, а дексмедетомідин і реміфентаніл вводили так само, як і в групі подвійного втручання. Основною кінцевою точкою була частота кашлю під час виходу з наркозу, який визначається як одиничний напад кашлю або більше від кінця хірургічного втручання до п'яти хвилин після екстубації.

У групі мультимодального втручання була відзначена статистично значуще нижча частота кашлю під час виходу з наркозу в порівнянні з групою подвійного втручання (відносний ризик 0,78; 95% ДІ 0,63-0,95; p = 0,012) і з контрольною групою (відносний ризик 0,71; 95% ДІ 0,59-0,86; p < 0,001) (див. таблицю 1).

Однак відмінність у частоті розвитку між групою подвійного втручання та контрольною групою не була статистично значущою (відносний ризик 0,92; 95% ДІ 0,83–1,02; p = 0,20). Крім того, в групі мультимодального втручання інтенсивність болю в горлі була статистично значуще нижче порівняно з контрольною групою (медіана різниці -1; 95% ДІ від -2 до 0; p = 0,016). Статистично значущих відмінностей у частоті небажаних явищ між групами дослідження не було.

У дорослих пацієнтів, які перенесли ендоназальну операцію, мультимодальне втручання, що включає місцеву анестезію ропівакаїном перед інтубацією, застосування дексмедетомідину після інтубації та інфузію реміфентанілу перед екстубацією, статистично значуще знижувало частоту кашлю під час виходу з наркозу і було безпечним.