Оцінка лікування пацієнтів із хронічною люмбалгією в рамках надання первинної медичної допомоги

Лікувальна фізкультура та застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) для прийому внутрішньо та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (дулоксетин) значно знижують виразність хронічної люмбалгії.

Мета цього систематичного огляду полягала у визначенні частки пацієнтів з постійним болем у попереку зі статистично значущою відповіддю на різні нелікарські та лікарські методи лікування.

Для виявлення відповідних публікацій було здійснено пошук у «сірій» літературі та таких базах даних, як база даних Кокрейнівської бібліотеки, EMBASE та MEDLINE. Були включені рандомізовані контрольовані дослідження (РКД) за участю пацієнтів з болем у попереку, які отримували лікування будь-яким з наступних 15 методів: місцеві протизапальні засоби, міорелаксанти для прийому внутрішньо, каннабіноїди, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, протисудомні препарати, опіоїди для прийому внутрішньо, кортикостероїди у вигляді ін'єкцій, ацетамінофен, спінальна маніпуляційна терапія, акупунктура, лікувальна фізкультура, нестероїдні протизапальні препарати.

В аналіз включили 63 РКД. Були отримані докази помірної достовірності щодо того, що у пацієнтів з хронічною люмбалгією застосування НПЗП для прийому внутрішньо (відношення ризиків (ВР) = 1,44; кількість тих, хто потребує лікування (NNT) = 6) та ІЗЗСН (дулоксетин; ВР = 1, 25; NNT = 10), а також лікувальна фізкультура (BР = 1,71; NNT = 7) забезпечують статистично значущу користь. Єдиним методом лікування, що забезпечує довгострокову (до 48 тижнів) користь, була лікувальна фізкультура. Імовірність отримання користі від місцевоподразнювальних засобів та спінальної маніпуляційної терапії була низькою.

Результати досліджень вищої якості та з більшою тривалістю (більше 4 тижнів) вказують на відсутність користі від акупунктури. Дані, що свідчили про неефективність застосування ін’єкційних кортикостероїдів, були дуже низької якості. При цьому пацієнти, які отримували ІЗЗСН (дулоксетин), мали порівнянну ймовірність продовження одержання користі (NNT = 10), ніж припинення лікування через розвиток побічних ефектів (кількість, необхідна для заподіяння шкоди = 11). Учасники, які застосовували опіоїди, мали більш високу ймовірність припинення лікування через розвиток побічних ефектів (кількість, необхідна заподіяння шкоди = 5), ніж продовження лікування та отримання статистично значущої користі (NNT = 16). Лікування протисудомними препаратами та нестероїдними протизапальними засобами для місцевого застосування забезпечувало порівняльні переваги в порівнянні з плацебо (кожний метод в одному експерименті). РКД за оцінкою ацетамінофену, трициклічних антидепресантів, каннабіноїдів, міорелаксантів або СІЗЗС не відповідали критеріям включення.

У пацієнтів, які отримували первинну медичну допомогу з приводу хронічної люмбалгії, спостерігалося статистично значуще зниження інтенсивності болю при застосуванні ІЗЗСН (дулоксетину), НПЗП для прийому всередину та лікувальної фізкультури, при цьому лікувальна фізкультура була єдиним видом втручання, яке навіть після припинення забезпечувало стійкий терапевтичний ефект.