З метою порівняння системи накладання кліпс (OTSC) та черезшкірної артеріальної емболізації (ЧАЕ) при лікуванні кровотечі з виразки шлунку та дванадцятипалої кишки було проведено ретроспективне багатоцентрове дослідження.

У лікуванні рефрактерної кровотечі з виразки шлунку та дванадцятипалої кишки система накладання кліпс була більш ефективна, ніж транскатетерна артеріальна емболізація, щодо внутрішньолікарняної смертності та тривалості перебування у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ).

З метою порівняння системи накладання кліпс (OTSC) та черезшкірної артеріальної емболізації (ЧАЕ) при лікуванні кровотечі з виразки шлунку та дванадцятипалої кишки було проведено ретроспективне багатоцентрове дослідження.

В аналіз включили дані 128 пацієнтів, які отримали лікування із застосуванням OTSC (n = 66) або ЧАЕ (n = 62) при рефрактерній кровотечі з виразки у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Основною кінцевою точкою був клінічний успіх лікування (гемостаз + відсутність повторної кровотечі протягом семи днів), а додатковими кінцевими точками були частота розвитку та ступінь тяжкості небажаних явищ, тривалість перебування у відділенні інтенсивної терапії (ВІТ) та смертність. З метою коригування відмінностей у характеристиках на початковому рівні застосовували статистичний метод відбору за коефіцієнтом схильності.

В обох групах показники пацієнтів були подібними. Тим не менш, виразки в учасників, які отримали лікування із застосуванням ЧАЕ, були більших розмірів і частіше розташовувалися в ділянці цибулини дванадцятипалої кишки (ДПК). Крім того, у групі застосування ЧАЕ частка пацієнтів із кровотечами типу Ia за класифікацією Форреста була вищою. Клінічна ефективність у групах застосування ЧАЕ та OTSC була подібною. У пацієнтів у групі застосування ЧАЕ відзначалося більш тривале перебування у ВІТ, більш висока частота розвитку серйозних небажаних явищ після відновлення терапії та вищий рівень внутрішньолікарняної смертності порівняно з пацієнтами у групі застосування OTSC (див. таблицю 1).

Після відбору подібного за коефіцієнтом схильності, відмінності у тривалості перебування у ВІТ (4,9 ± 5,9 та 9,2 ± 11,2) та у рівні смертності (5 % vs 22,5 %) залишалися статистично значущими.

При ендоскопічному гемостазі із застосуванням OTSC спостерігається подібний технічний та клінічний успіх лікування, але при цьому термін перебування у ВІТ коротший, а внутрішньолікарняна смертність мінімальна порівняно із застосуванням ЧАЕ при лікуванні рефрактерної кровотечі з виразки шлунку та ДПК.