Метою дослідження було порівняння ефективності метформіну та інсуліну для контролю рівня глюкози в крові, акушерських і перинатальних наслідків у випадках гестаційного цукрового діабету (ГЦД), що не контролювався належним чином за допомогою зміни способу життя.

Двісті жінок з ГЦД у віці 18-45 років у другому і третьому триместрах вагітності були рандомізовані для отримання метформіну (група метформін) або інсуліну (група інсулін), по 100 пацієнток в кожній групі. В якості основних кінцевих точок дослідження розглядали такі показники:

• глікемічний контроль: середній рівень глюкози в крові, препрандіальний і постпрандіальний, а також епізоди гіпоглікемії;
• акушерські та перинатальні наслідки і проблеми: вид родової діяльності, недоношеність, макросомія плода, великий для гестаційного віку плід або немовля, госпіталізація до неонатального відділення, гіпертензивні розлади, респіраторний дистрес-синдром, низький рівень глюкози в крові, жовтяниця новонародженого.

У пацієнток в групі метформіну спостерігався статистично значимо кращий контроль постпрандіальної глікемії після обіду і (або) вечері, ніж у пацієнток в групі інсуліну. Епізоди гіпоглікемії були статистично значимо більш частими в групі інсуліну (55,9%), ніж в групі метформіну (17,7%). Жінки, які одержували лікування метформіном, набирали меншу масу тіла в період від реєстрації в дослідження до пологів (від 36 до 37 тижнів вагітності). Крім того, у цих жінок статистично рідше проводилися стимуляція родової діяльності і кесарів розтин. Більш низька частота проведення кесаревого розтину у жінок, які отримували метформін, не була пов'язана з розміром плода, макросомією або іншими ускладненнями, пов'язаними з вагітністю.

У порівнянні з інсуліном, монотерапія метформіном забезпечує кращий контроль постпрандіальної глікемії після деяких прийомів їжі, а також пов'язана з меншим ризиком гіпоглікемії, більш низьким набором маси тіла у матері і зниженням частоти слабкості родової діяльності.