Ризик ураження шлунково-кишкового тракту при застосуванні антитромбоцитарних препаратів після ЧКВ

Застосування аспірину, клопідогрелу або їх комбінації після черезшкірного коронарного втручання пов'язане з підвищеним ризиком прогресуючого пошкодження шлунка та тонкої кишки. Цей ризик особливо значущий при подвійній антитромбоцитарній терапії порівняно із застосуванням аспірину або клопідогрелу як монотерапії.

Мета даного дослідження полягала в оцінці кореляції між прийомом клопідогрелу, аспірину та їх комбінації з прогресуванням ураження шлунково-кишкового тракту у пацієнтів (віком від 18 до 80 років) без високого ризику кровотеч після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ).

Дані для цього дослідження були отримані з подвійного багатоцентрового плацебо-контрольованого рандомізованого клінічного дослідження (оптимальна антитромбоцитарна терапія для профілактики пошкоджень шлунково-кишкового тракту, оцінена за допомогою магнітно-керованої капсульної ендоскопії ANKON; OPT-PEACE). У дослідження були включені пацієнти зі стабільною ішемічною хворобою серця або гострим коронарним синдромом без підйому сегмента ST після ЧКВ, яким була показана подвійна антитромбоцитарна терапія (ПАТ) протягом як мінімум шести місяців.

Після початкового періоду ПАТ тривалістю 6 місяців учасники без явної кровотечі або ішемічних ускладнень пройшли другу оцінку методом магнітно-керованої капсульної ендоскопії (МКЕ). Серед відповідних критеріям учасників без виразок або кровотеч у шлунково-кишковому тракті (ерозії допускалися) за результатами перших двох МКЕ, що складали популяцію пацієнтів, які отримали хоча б одну дозу досліджуваного препарату (ITT), було проведено рандомізацію (1:1:1). На наступні шість місяців учасників було рандомізовано на отримання:

1. аспірину в кишковорозчинній оболонці (100 мг/добу) з відповідним плацебо клопідогрелом (монотерапія аспірином, n = 132);
2. клопідогрелу (75 мг/добу) з відповідним плацебо аспірину (монотерапія клопідогрелом, n = 132);
3. комбінації аспірину та клопідогрелу (ПАТ, n = 130).

Третю МКЕ провели за 12 місяців після ЧКВ. Основною кінцевою точкою була оцінка прогресування уражень шлунка, що проводиться на вихідному рівні, через 6 місяців і 12 місяців у модифікованій популяції пацієнтів, які отримали хоча б одну дозу досліджуваного препарату (mITT), за допомогою трьох МКЕ, тоді як додатковою кінцевою точкою була оцінка прогресування пошкодження тонкого кишечника, визначеного як кількісне зростання ерозій або виразок між 2-ою та 3-ою МКЕ, проведеними через 6 та 12 місяців відповідно.

В рамках цього вторинного аналізу до когорти mITT було включено 394 пацієнти із середнім віком (стандартне відхилення (СВ)) 56,9 (8,7) року, переважно чоловічої статі (296 (75,1 %)). Слід зазначити, що в учасників, які приймали аспірин, частота прогресування ушкодження шлунка була нижчою порівняно з учасниками, які приймали ПАТ (відношення ризиків (ВР) 0,70 (95% ДІ 0,49–0,99)). Як і у випадку з пошкодженням шлунка, у учасників, які приймали аспірин, частота прогресування ушкоджень тонкої кишки була нижчою порівняно з учасниками, які приймали ПАТ (ВР 0,71 (95 % ДІ 0,50–0,99)) (див. таблицю 1).

Продовження прийому аспірину, клопідогрелу або їх комбінації протягом 6-12 місяців після ЧКВ було пов'язане зі значною частотою прогресування ураження шлунка та тонкої кишки у значної кількості учасників, особливо при використанні ПАТ порівняно з монотерапією. Більш того, ймовірність прогресування пошкоджень шлунково-кишкового тракту при прийомі клопідогрелу, принаймні, можна порівняти з такою при прийомі аспірину.