Безпека та ефективність застосування системних протигрибкових засобів при кандидемії

Застосування каспофунгіну та мікафунгіну є найбільш сприятливим варіантом лікування у пацієнтів з кандидемією.

Було проведено огляд для вивчення безпеки та ефективності застосування протигрибкових засобів у лікуванні кандидемії.

Було проведено систематичний огляд з мережним мета-аналізом, стохастичний багатокритеріальний аналіз прийнятності та аналіз поверхні під кумулятивною кривою розподілу (SUCRA). Пошук відповідної літератури було проведено у таких електронних базах даних, як Scopus та PubMed. В аналіз були включені рандомізовані дослідження, в яких визначали вплив протигрибкових препаратів для прийому внутрішньо (за будь-якою схемою застосування та у будь-якій дозі) на частоту розвитку несприятливих ефектів, мікологічного лікування та дострокової відміни лікування.

В аналіз було включено 13 досліджень, у яких взяли участь 3632 пацієнти. Показники ефективності при застосуванні різних варіантів лікування статистично значуще не відрізнялися. Однак з огляду на більш високу частоту клінічної та мікологічної відповіді (загальна відповідь в аналізі SUCRA >60 %) більш ефективними були визначені наступні варіанти лікування: мікафунгін у дозі 100–150 мг, каспофунгін у дозі 50–150 мг та резафунгін у дозі 200–400 мг.

У порівнянні з іншими препаратами, при застосуванні анідулафунгіну відповідь на лікування була слабшою. Найменш ефективним варіантом лікування з урахуванням загальної відповіді (17%) було застосування флуконазолу у дозі 400 мг. Частота вибуття пацієнтів з дослідження була нижчою при застосуванні мікафунгіну у дозі 100 мг та резафунгіну у дозі 200–400 мг (менше 40 %). Порівняно із застосуванням каспофунгіну в дозі 150 мг, при застосуванні такого традиційного препарату, як амфотерицин B (у дозі 0,6–0,7 мг/кг), вищою була ймовірність дострокової відміни лікування (відношення шансів: 0,08), а також був ризик порушення функції печінки (87%).

Як терапія першої лінії в лікуванні інвазивного кандидозу пропонується застосування ехінокандинів, з яких особливу увагу рекомендується приділити каспофунгіну та мікафунгіну. Застосування резафунгіну (досліджуваного в даний час препарату класу ехінокандинів) також є потенційним варіантом лікування, який потребує подальшого вивчення. У випадках з грибковою резистентністю або гіперчутливістю у пацієнта як терапія другої лінії можна застосовувати ліпосомальний амфотерицин В та азоли.