Порівняння ефективності транексамової кислоти та мізопростолу при післяпологовій кровотечі після кесаревого розтину

Застосування транексамової кислоти для внутрішньовенного введення та мізопростолу для сублінгвального введення у поєднанні з окситоцином забезпечує порівнянну ефективність з точки зору зниження крововтрати. Проте результати їх застосування статистично значуще перевищують ефективність застосування окситоцину як монотерапії у жінок із групи високого ризику з післяпологовою кровотечею.

Мета рандомізованого клінічного дослідження полягала у порівняльній оцінці ефективності двох методів терапії у зниженні інтра- та післяопераційної крововтрати у жінок з високим ризиком післяпологової кровотечі (ППК) після кесаревого розтину. Перший метод включав сублінгвальний прийом мізопростолу у комбінації з окситоцином, а другий метод – внутрішньовенне введення транексамової кислоти у комбінації з окситоцином.

У дослідженні взяли участь близько 315 вагітних жінок із групи високого ризику, яким було показано проведення планового кесаревого розтину. Учасниць рандомізували до 3 груп: групу застосування транексамової кислоти, групу застосування мізопростолу та контрольну групу залежно від препарату, що вводиться в операційній. Крім цих препаратів, усім учасницям під час операції вводили окситоцин. При оцінці особливу увагу приділяли таким факторам як, частота ППК, а також зниження рівня гемоглобіну та гематокриту.

У групах застосування мізопростолу та транексамової кислоти спостерігалися порівняні результати зниження як післяопераційної, так і інтраопераційної крововтрати. Однак порівняно з контрольною групою у групах транексамової кислоти та мізопростолу зниження рівнів гемоглобіну та гематокриту було статистично значуще нижче. Крім того, розрахунковий обсяг крововтрати був суттєво нижчий як у групі мізопростолу, так і у групі транексамової кислоти порівняно з контрольною групою (таблиця 1).

Встановлено порівнянну ефективність транексамової кислоти та мізопростолу у зниженні крововтрати, проте ефективність цих препаратів вища, ніж монотерапія окситоцином, особливо у пацієнток із групи високого ризику.