Вибухові переломи грудо-поперекового відділу є високоенергетичними травмами хребта, які зазвичай можуть лікуватися без хірургічного втручання, проте в деяких випадках потребують операції. Із двох відомих хірургічних способів гвинтова транспедикулярна фіксація (MPS) за методом Wiltse забезпечує кращі результати (з позицій тривалості операції, дози рентгенівського опромінення, порушення функції фасеткових суглобів) порівняно з черезшкірною транспедикулярною фіксацією (PPS), як показало нове дослідження.

В цьому рандомізованому контрольованому дослідженні порівнювали ефективність двох методів фіксації хребта при тораколюмбарних вибухових переломах у молодих та середнього віку осіб.  Загалом 60 пацієнтів розподілили в дві групи. В першій групі застосували метод MPS у 30 пацієнтів (середній вік 42,2±6,7 року), в другій групі операція проводилася за методом PPS у 30 пацієнтів середнього віку 43,0±6,9 року. Оцінювали клінічну ефективність фіксації, рентгенологічні наслідки та дозу опромінення, яку отримували пацієнти під час втручання в обох групах.

В результаті не відмічалося суттєвих відмінностей між групами щодо крововтрати, тривалості перебування в стаціонарі, в післяопераційних оцінках болю в спині за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), а також за індексом непрацездатності Освестрі. Порівняно з PPS метод MPS забезпечував кращі результати щодо кутів фіксації та висоти тіл хребців. Між групами не було суттєвих відмінностей за точністю розташування транспедикулярних гвинтів, проте в групі PPS відмічалася підвищена рухливість в фасеткових суглобах. В групі MPS дещо нижчим було променеве навантаження на пацієнтів.     

Автори дійшли висновку, що обидва методи фіксації – MPS з доступу за Wiltse та черезшкірна фіксація – є безпечними і ефективними в лікуванні тораколюмбарних вибухових переломів. Проте MPS за методом Wiltse має деякі переваги з огляду на меншу тривалість операції, менше променеве навантаження і кращі функціональні наслідки.